Чіга-Біга-Книга – збірка дитячих казок-розмальовок

Закарпатські казки, зібрані в одній книжці-розмальовці зі словничком невідомих слів – така ідея проекту «Чіга-Біга-Книга», який втілили учасники Студій живої історії Марта Андрійович, Павло Худіш та Євген Бойко .

12039437_1619221555019259_5597103719630556847_n

Ідея книжки

– Це має бути розмальовка із нескладними, але цікавими завданнями. Вона могла бути також частково розмальована, щоб надихнути дитину в правильному напрямку в сенсі колористики тощо, – розповідає Марта.

Наразі команда проекту зібрала п’ять казок та одну легенду, яку вирішили також включити до книжки. Серед них казки про тварин, про сімейні стосунки, є героїчна казка. Обирали якомога більш автентичні казки, аналогів яким не знайдеш в інших частинах України. Ось опис однієї з казок, наданий Мартою:

– Є гарна казка про ведмедиць. Вони їли вишні з дерева, і до них прийшов мисливець. Замість того, щоб убити, він ними замилувався. А вони виявилися непростими: вміли говорити людською мовою. І ведмедиці сказали йому, якщо він такий добрий чоловік, то вони виконають його бажання.

До казок має додаватися словничок, який би пояснював слова. Насправді пояснювати треба дуже багато, вважає Марта. Наприклад, закарпатське слово «маржинка» (худоба), «жона» (дружина), «жеби» (щоб) і навіть «треба» в сенсі потрібно.

Особливістю книжки має стати й передмова психолога – своєрідна інструкція для використання книжки для батьків та дітей. Книжка-розмальовка має заохочувати їхню взаємодію. Марта називає її знаряддям, за допомогою якого батьки могли б показати дітям різноманіття – аби діти могли побачити, якою є мова чи одяг в різних частинах України, щоб могли порівнювати різних міфологічних персонажів.

Книжку планують розмістити в мережі для вільного завантаження. Електронна книжка-розмальовка в такий спосіб зможе використовуватися кілька разів. Утім, поділилася Марта, команда проекту вже має і пропозиції від видавництва видати цю книжку в папері.

Але поки що казки чекають на оформлення художниками, які виконують цю роботу на волонтерських засадах.

Експедиція

Щоб зібрати казки, команда проекту здійснила дві експедиції на Закарпаття, що разом тривали тиждень. Провідником Закарпаттям був Павло Худіш, який є істориком, працює екскурсоводом та вивчає цей регіон (Марта – з Києва, а Євген – з Вінниці).

– Закарпаття – це майже terra incognita для сучасного українця. Особливо стереотипізація проявляється, коли йдеться про мову жителів регіону. Проектом ми плануємо ментально наблизити віддалені регіони – не лише Закарпаття, а й Полісся, Бессарабію, Буковину, каже Павло Худіш.

Шукали казки у селі Лікіцари. Туди група поїхала через те, що над селом височіє гора заввишки близько півтори тисячі метрів. Це єдина досить висока гора в цій частині області, тому припустили: в Лікіцарах мають існувати цікаві казки, які б сформувалися за мотивами цієї гори. Та не все було так, як очікували:

– Це давнє село, засноване в 14 столітті, і там досі діє дерев’яна церква 15 століття. Таку кількість старожилів на одне село, як у Лікіцарах, складно знайти. Всі старожили, з якими ми говорили, це бабусі й дідусі від 80 років і старші. Ми гадали, що саме ці люди нам розкажуть багато цікавих казок. Але не завжди так було.

Часто люди розповідали казки, ніби з букварика, по типу «Курочки Ряби». Люди часто дивляться з точки зору, що їхнім дітям і онукам казки не завжди цікаві – їм більше хочеться мультиків, – розповіла Марта.

Як же знаходили контакт і заводили розмову зі старожилами села? За словами Марти, часто вони пропонували допомогти по господарству, наприклад, копати картоплю, адже експедиція відбувалася у серпні: «Старій людині миле діло – говорити, коли робота робиться. А нам що? Ми поставили диктофон, і пішли щось робити. Євген так і добув інформацію – він обривав вишні, а дід йому розповідав».

Однієї експедиції недостатньо, щоб зібрати дійсно цікаві казки, каже Марта. А тому вона розглядає можливість продовження проекту – звісно, якщо знайдеться час. Тим паче що такі поїздки приносять дійсно глибоке розуміння України і себе самого:

– Закарпаття для мене – це внутрішня країна в Україні. По культурі воно цікаве, інше і різноманітне, захоплююче. Для мене цей рік це величезне неоголошене дослідження. Я побувала на східній Україні, в Карпатах, в експедиції на Закарпатті. Було цікаво, наскільки все змінюється, але й лишається те ж саме. Основні ідеї завжди ті самі.

Текст: Світлана Ославська

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

w

Connecting to %s