«Personal Detroit» – промислове Запоріжжя ч/б

«Personal Detroit than 50 shades of grey» – це фотопроект Анни Цупко, розпочатий на Студіях живої історії. Головний і єдиний герой цієї фотосерії – місто Запоріжжя у чорно-білих тонах. Детройт виник у назві як асоціація із Запоріжжям: такий самий промисловий гігант, основою економіки якого була автомобільна промисловість, таке саме постіндустріальне місто, що повільно вмирає.

12108290_1622239328050815_2121923800885040823_n

Запоріжжя велике місто, з чималим населенням, проте майже всі його мешканці впевнені, що там немає чого робити і геть немає на що подивитися. Але Запоріжжя має, що розповісти своїм жителям. Промислові та індустріальні місця наповнені особливою естетикою, її просто треба правильно розуміти, відчувати і бачити з правильного ракурсу. Мені б хотілося донести меседж про існування цієї надзвичайної естетики промислового ландшафту у місті Запоріжжі», – описує ідею проекту «Personal Detroit» Анна Цупко.

Чорно-білі фото Запоріжжя можна буде побачити опублікованими на одній з онлайн платформ, що дозволяють розміщувати незалежні публікації (перша частина проекту вже опублікована). Анна свідомо не обрала виставку фото чи інший подібний формат. На її думку, виставка не цікава широкому загалові: «Скажуть: ті самі промислові райони на фото, ми бачимо їх кожного дня».  А якщо «виставка» буде в інтернеті, її побачать не тільки в Запоріжжі, а й за межами України.

Коли намагаєшся знайти в місті знакові місця, які могли б стати такими для багатьох городян, волею-неволею намагаєшся дізнатися історію цього місця, як і навіщо воно виникло. І розумієш, що ти фотографуєш певну пам’ять. Не лише твою, а багатьох, які були до тебе. І тому таке фотографування не є марним, тому що фото залишаться на просторах інтернету й після мене, якщо дозволять цифрові технології.

Наразі Анна Цупко разом з фотографом Катериною Москаленко зробили знімки основних знакових локацій в Запоріжжі. Це проспект Леніна, сам пам’ятник Леніну, ДніпроГЕС, а також невеликий промисловий район довкола заводу «Мотор Січ». На фото ці місця постають у чорно-білому кольорі, на них немає людей. На думку Анни, у такому форматі «це прекрасно і по-своєму трохи страшно виглядає».

У найближчих планах знімати найбільший промисловий район Запоріжжя – так званий Павло-Кічкас. Там розташовані заводи «Запоріжсталь», «Дніпроспецсталь» – найбільші промислові об’єкти в місті. Район сприймають упереджено в самому Запоріжжі: його вважають марґіналізованим, розповідають, що там живе одне «заводське бидло».

– Але насправді там купа дітей і знаходиться одна з найкращих гімназій у місті. Хочеться показати щоденне життя цих людей району, відірваного від міста.

На територіях самих заводів знімати поки що не планують – туди складно потрапити незалежному журналісту й фотографу. Проект також необмежений в часі: Запоріжжя є великим містом, яке дає практично необмежений простір для фотографії.

Як і багато інших проектів у рамках Студій живої історії, цей покликаний показати мешканцям їхнє рідне місто з незвичного ракурсу. Для Анни важливо донести, що

– Запоріжжя – це не тільки острів Хортиця чи козаки. В нас є ще легендарні недобудовані мости. Дніпро широкий і будівництво там доволі масштабне. Варто подивитися на завод імені Войкова, напівзруйнований, з вибитими вікнами, який стоїть просто в центрі міста. Приїхавши на вокзал Запоріжжя-1, не варто одразу сідати в маршрутку, а краще прогулятися кілька зупинок і побачити автомобільний завод, який сьогодні майже не діє, закритий через фінансову кризу.

Якщо запорожці інакше подивляться на своє місто, з часом інакше побачать себе. Анна характеризує типового мешканця Запоріжжя як людину, яка «постійно каже: ми нікому не потрібні, ми нічого не змінимо, яка воліє працювати з понеділка по п’ятницю, а в суботу й неділю проводити вдома перед телевізором й нічого не роботи, тільки лаяти владу і вірити, що колись прийде хтось, хто дасть усім грошей, а ми всі будемо багаті й заможні, при цьому не будемо працювати». Щоправда, додає, що цей тип українця характерний і для інших регіонів країни.

Авторка пояснює логіку, як мав би вплинути проект на запорожців: спершу туди приїдуть люди з інших міст, приваблені промисловою естетикою. Вони побачить, що заводи – це не тільки шкідливі викиди, а й те, що в Запоріжжі мешкають такі ж самі українці. Тоді у мешканців «нарешті не буде приводу казати: ми нікому не потрібні».

Хоч ця теза й суперечлива, в процесі проекту Анна зрозуміла:

– Якщо Запоріжжя вимити й причепурити – це буде прекрасне місто. Індустріальне місто гарне своєю окремою красою, яку не треба занедбувати. Її треба показувати й пишатися нею.

Текст: Світлана Ославська

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

w

Connecting to %s