Історія житиме у слідах на піску

Історія – це дуже дивне і складне явище, що вписується у культуру, з одного боку, і намагається її описати із іншого. Вона може виглядати по-різному, змінюючи обличчя із кожною новою деталлю. Особисті історії живуть разом з нами. Але чи народжуються вони тоді, коли приходимо у світ ми?

Водоспад, село, серпень 2015, Я та Маша

Фото Марії Кононенко

У мене завжди було відчуття, що історія не народилася разом зі мною, а відтак, що моя історія існувала і до мене. Припускаю, вона почала виявлятися із розвідками мого дядька про історію родини, так само як історія кожного члена нашої родини. Вона є водночас публічним конструктом і глибоко особистим. Адже в кінцевому рахунку, тільки маючи особистісний дотик до неї, відчуваєш усю кількість граней.

Моя історія – це історія місця, що звалося у мене довгий час «село», а офіційно «Вила-Ярузькі». Це місце, де понад 50 років регулярно збиралися побачити одне одного члени великої родини. Пра-прадід Шевченко-Котенко Михайло Самуїлович був тут засновником школи, любителем-палеонтологом, який не тільки разом із учнями посадив неподалік села сосновий ліс, а й збирав різні мінерали і каміння, залишаючи у своєму щоденнику роздуми. Село знаходиться у місці, де на поверхню виходить частина земних надр, що формувалася ще до появи динозаврів, одне з небагатьох місць-утворень товтр – каміння невулканічного походження і зіткнення двох річок: Мурафи та Лозової. Його дочка Ольга Михайлівна – це моя прабабця, яка дожила до 2003 року, кожного року збирала численних внуків та правнуків у себе в хаті (а по селу поширювалися чутки про дитсадок у Ольги), які там проводили частину свого літа і формували свою власну історію місця. З тих часів у мене залишилося багато приємних спогадів. Читаючи поезії про місця, у мене в уяві виникає картинка саме з берегів Мурафи.

Я ніколи не знав свого тата, а дядькове дослідження родини стосувалося лише сторони мами. Величезна частина моєї власної історії залишається під простирадлом таємниці. Чи зможу я колись із впевненістю розповідати своїм дітям про їхню історію, не дізнавшись власної?

«Студії живої історії» дозволили мені по-новому помислити події тих місць, які тісно пов’язані з історією моєї родини, та виявили ще нерозкритий потенціал власного минулого. Цього року я познайомився зі своєю сестрою по татовій лінії. Ця подія дала мені відчуття межі, яку час переступити. Адже історія, яка пульсує, вибудовує фундаментальні точки фіксації. Обпершись на них можна якісно творити себе. А будучи тренером у «Студіях», я відчув вагу кожної маленької емоції в інших людях, які легким відтінком кольору зафіксувалися у пам’яті і вплинули не стільки на моє майбутнє, а просто на мене особисто.

Зараз я в очікуванні нового програмного року. Хвилююся, адже цей рік знову ставитиме виклики перед розумінням історії, яка ніколи не буде викарбувана на камінні, а житиме у слідах на піску.

Свят Попов, тренер Інша Освіта / Insha Osvita .

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

w

Connecting to %s