«Притулок для мрій» – документальний фільм про чорнобильських переселенців

Проект Єлизавети Гавриленко стає особливо актуальним 2016 року, у 30-ту річницю аварії на Чорнобильській АЕС. «Притулок для мрій» – це короткометражний документальний фільм про життя чорнобильських переселенців сьогодні на прикладі мешканців села Куповате в зоні відчуження.

Гавриленко

Це село в Київській області, розташоване за 30 км від ЧАЕС – офіційно нежитлове після аварії. За даними Вікіпедії, сьогодні в Куповатому проживають 28 мешканців. Напередодні аварії тут жило опнад триста осіб.

«Назва проекту є перифразом цитати французького філософа Гастона Башляра про дім, основною перевагою якого є те, що він дає притулок мріям. Звідси основне етичне питання фільму – через історії жителів чорнобильського села про переселення та життя в новому місці показати перевинайдення людиною дому як світовідчуття», – так описує свій проект авторка ідеї та режисера фільму Єлизавета Гавриленко.

Ось що вона розповіла виданню UFRA про роботу над фільмом:

«Спочатку на Студіях живої історії я мала робити короткометражку про маловідомих андеграундних київських письменників, потім – про малі міста України. Ці теми цікавили мене, але я не була впевнена, що знайду в біографіях цих людей щось подібне до того, що пережила сама, що формувало й мене. А якщо не розумієш героя, як знімеш про нього фільм?

«Притулок для мрій» став квінтесенцією того, що я знала з перших уст від людей, з якими виросла, і які були переселені з чорнобильського села Куповате. В цій темі я могла бути найбільш чесною з глядачами, героями і собою.

Найскладніше для мене було показати загальнозначущі речі з досвіду моїх героїв, а не те, що є дуже цінним для мене (бо вони моя сім’я), але незрозумілим назагал. Мабуть, не вийшло.

У фільмі є момент, де розказують про традицію співів, зустрічей-бесід. З татових розповідей я завжди знала, що це сформувало його звичку співати, яку він передав мені. Але чи зрозуміють глядачі потужність таких простих речей для формування людини?

Складно було ставити героям все нові й нові питання, коли бачиш, як вони їх засмучують, а ти нічим не можеш втішити. Складно було з’їсти все те, що вони за одну мить ставили на стіл після зйомок, аби дати все найкраще, що в них є.

Але, самі того не знаючи, вони давали значно більше.

Разом з тим було й легко, дуже легко. Насамперед тому, що люди були щасливі бачити одне одного й зніматись у фільмі. Вони були чудові, мої герої».

Авторка фільму планує показати його в селі Грузьке, де сьогодні мешкає частина переселенців з чорнобильського села Куповате. Для неї важливо залучити до перегляду як героїв фільму, так і інших мешканців Грузького та переселенців з Куповатого. Ці покази «мають стати поштовхом для дискусії про важливість збереження історії, загальнолюдські цінності, проблему переселенців».

На думку Єлизавети, проект виявився дуже цінним для учасників, тобто героїв фільму:

«Він показав, що кожна історія є цінною і вартою уваги, а ми можемо багато чого навчити один одного. Для моєї родини цей проект є важливим з точки зору відкриття власної ідентичності. Для громадськості проект має просвітницьку цінність, буде знайомити теперішні та майбутні покоління з історією поліської спільноти».

У планах Єлизавети Гавриленко отримати дозвіл на зйомки в Чорнобильській зоні й зробити матеріал про тих мешканців Куповатого, що лишилися в селі.

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

w

Connecting to %s