Олег Барасій:  «Ми інакші, бо ми намагаємось щось робити»

З Олегом Барасієм ми зустрілись біля театру імені Кобилянської, що колись носив ім’я Шиллера. Він громадський активіст і один з учасників проекту «Тимчасова видимість». Цей проект намагається нагадати жителям Чернівців, що закинуті місця – зовсім не ті, якими здаються на перший погляд. Я помічаю на його руках символічне татуювання-ілюстрації з «Маленького принца» Екзюпері, де капелюх і не капелюх взагалі, а змія, що з’їла слона. Які ж вони, інакші Чернівці?

%d0%be%d0%bb%d0%b5%d0%b3-%d1%82%d0%b0-%d1%87%d0%b5%d1%80%d0%bd%d1%96%d0%b2%d1%86%d1%96

Я знаю, що ти переїхав до Чернівців. Зацікавлення єврейською історією – це вплив міста чи вплив оточення?

Це вплив міста. Я просто побачив безліч артефактів, які безпосередньо пов’язані з євреями. Коли я приїхав до Чернівців, дуже сильно їх полюбив. Я зараз вважаю, що рішення переїхати сюди навчатись – одне з найвдаліших рішень в моєму житті. Розумію, що будь-яке інше місто, будь-які інші люди так само дали б мені не менше, але з Чернівцями я відчуваю зв’язок. Мені зразу ж стала цікавою їхня історія. Місто, яке є таким зараз, багато в чому завдячує саме євреям. Воно завжди було єврейським, а потім, в силу деяких історичних обставин, неначе розправилось з ними. Звісно, це не саме місто і не жителі, а зовнішні чинники. Така тенденція була властива й іншим містам.

Згадаймо Голокост. Важливо про нього пам’ятати. Якби кожна людина знала про звірства, які відбувались в той час, то, мені здається, підсвідомо намагалась би жити так, аби ніколи не повторювались інші види голокосту. Це все через якусь необґрунтовану інакшість: «Ти просто інший, тому мені хочеться тебе знищити». Ця історія – важливий урок для людства, у що може перетворитись особиста, не дуже велика широта погляду на світ в масовому плані. Якщо я не приймаю інакшість іншої людини, скоріше за все, це проблема не цієї людини, а моя власна. Мені цікава ця тема на локальному, чернівецькому рівні.

Як чернівчани ставляться до інших народів та національностей?

Ми маємо міф часів австрійських Чернівців про мультикультурне, толерантне місто. Він говорить про те, що, незважаючи на величезну кількість національностей, які жили тут, всі жили у мирі та злагоді. Жителі  цього міста самі цей міф і породжували. Потім, під час Другої Світової війни, вони роз’їжджалися, жили в Америці та Європі, але несли  в своїх серцях згадку про те, що в Чернівцях було найкраще. Є дуже багато історичних досліджень, спогадів не залюблених в це місто людей, а тих, хто інколи трохи тверезіше дивився на нього. Вони говорять, що не завжди Чернівці були такими добрими та дружніми.

Чи готові Чернівці стати мультикультурною столицею України або взяти на себе цю функцію?

Я не впевнений, що сучасні Чернівці зараз готові реалізувати міф австрійських часів. Не скажу, що в нас взагалі немає шансів. Я бачу передумови до цього. Я небагато жив в інших містах, але Чернівці для мене доволі кволі та ліниві. Там щось у вас відбувається – окей, нехай відбувається, ми почекаємо, ще трошки відпочинемо, а потім підемо. У мене є знайома, яка дуже давно живе в Чернівцях. Вона бачила вже багато поколінь молодих людей, які приходять із запалом, намагаються щось робити, якось змінювати міський простір. А потім щось трапляється, вони розчаровуються і їдуть, або розчаровуються і перестають щось робити. Мені б хотілось, щоб ми не так швидко перегорали, а встигали зробити більше якісних змін у місті.

У Чернівцях панує аура творчості. Можливо, творчість пов’язана з лінню?

Тут занадто багато людей, які мислять себе не активістами, а митцями. Навіть на основі свого оточення і на основі самого себе я розумію, що мені, можливо, не так цікаві соціальні проекти чи проекти, спрямовані на зміну чогось.  Мені особисто вже хочеться робити щось, що хоча б якось дотичне до мистецтва, ніж впливати на людську свідомість чи намагатись фізично перетворити пустку на простір і дати це людям, хай вони користуються.

Чернівці все ж мають мистецьку історію. Відомі автори зросли тут, на цьому ґрунті, і потім роз’їхались і творили.  Одна Роза Ауслендер чого варта. Понад 40 років її не було в Чернівцях, а вона все писала про них, рефлексувала, проте не завжди місто у неї було пов’язано з якимись хорошими спогадами. Можливо, відлуння того, що відбувалось тут в той час, і створює ауру цьому місту.

Чи відчуваєш ти сам себе інакшим? Як це впливає на твою діяльність?

Я відчуваю себе інакшим стосовно більшості людей. Я так само бачу людей, з якими працюю, інакшими відносно інших. Але інакшість буває різною. Ми інакші, бо ми намагаємось щось робити. Більшість, так трапилось, не намагається.

Мені здається, що навіть такого поняття, як «інакшість» в доведеному до абсолюту розумінні не існує. Кожна людина інша, інакша. Просто хтось проявляє свою ідентичність, позиціонує себе, як інакший, а комусь легше залишатись у ширшому руслі.

Це дуже важке для мене питання, бо це одна з чи не найголовніших проблем, як мінімум, сучасного суспільства. І мені здається, якщо б ми побороли дискомфорт від розуміння, що є хтось інакший, то все було б набагато легше. Коли я бачу когось інакшого, спочатку ця людина діє на мене, як маленький подразник. Я намагаюся це відчуття в собі побороти. А більшість людей так не роблять. Їм легше сприйняти ту людину інакшою, ігнорувати її або, ще гірше, проявляти агресію.

Мені подобається ідея множинності – не помічати того, що є якісь інші люди, не судити про людину, добра чи поганарізь призму того, які у неї релігійні вподобання, національність, колір шкіри, орієнтація, чи вона щось робить, чи ні. Мені найголовніше, щоб людина була, в моєму розумінні, хорошою, тобто, намагалась змінити світ на краще.

Олена Позняк

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

w

Connecting to %s