Документальна вистава «З дому до дому»

У документальній виставі «З дому до дому» історії переселенців із Донбасу й Криму переплетені зі спогадами переселенки з Лемківщини, пані Емілії, яка також була вимушена покинути свій дім через трагічні події. Вистава відкриває простір для спілкування між переселенцями та львів’янами, де перші зможуть проговорити свій досвід переселення, а останні – їх почути.

14192133_1176360575720613_1605943114364349275_n

Над виставою працювали Леся Берездецька та Єлізавета Олійник, а також театральний тренер Ярослав Федорчук.

«З дому до дому» була показана на театральному фестивалі просто неба «Кіт Ґаватовича», який проходив у Парку культури 3 – 4 вересня. Нам пощастило бути запрошеними до участі у фестивалі, тому ми змогли заощадили наш час на окремому піарі заходу й не витрачали кошти на афіші. Організатори «Кота Ґаватовича» проанонсували нашу подію на своїх сторінках у соцмережах, відтак ми змогли охопити досить значну аудиторію глядачів. До того ж сам формат фестивалю та його посил розширили аудиторію від невеличкої групки зацікавлених театралів до звичайних відвідувачів парку, які проходили повз і вирішили залишитися на виставу. Він також сприяв нашому задумові – створити простір для вільного діалогу між переселенцями та львів’янами.

Можливості документального театру

 Жанр документального театру, передусім його «свідоцього» підвиду (який передбачає залучення до вистави не професійних акторів, а тих людей, які стали свідками певних подій та діляться своїм досвідом) дозволив у чесному, відкритому, емансипативному форматі проблематизувати тематику переселення й переселенців. Особисті історії переселенців через звучання у символічному театральному просторі набувають ширшого, політичного значення. Їхні історії перестають бути маргінальними, проблеми, озвучені ними, вже не є суто їхніми особистими проблемами.

Особистий досвід в документальній виставі важливий тому, що «загальні» світоглядні фрази відлякують та відштовхують, не є інформативними. Наприклад, лемкиня – учасниця нашої вистави – почала говорити «ой, тяжке було переселення; отакі тяжкі історії були в нашому житті, в нашому переселенні». Відлякують загальні фрази ще й політичним забарвленням, від якого люди втомлюються в повсякденному житті.

Як працювати зі «свідками» при підготовці документальної вистави: підказки

 Готуючи виставу, ми спочатку брали інтерв’ю у переселенців. Для того, щоб відкрити їхнє особисте, ми розпитували:

А) коли саме було страшно – страх дуже сильна емоція, яка є і дуже інтимною і дуже вражаючою;

Б) який момент з переселення найчастіше згадувався учасниками, які деталі були в переселення (одна з учасниць нашої вистави розповідала, що коли стріляли гради, в Донецьку жеківці прибирали вулиці, намагаючись зробити видимість, що в місті все гаразд);

В) яка річ «звідти» їм найдорожча й чому, яка історія з нею пов’язана (наприклад, для учасниці вистави «Де Схід» в Театрі переселенця такою річчю були ключі – вдома, в Горлівці вони завжди були з нею і вона часто перевіряла, чи точно закрила дім. Тепер ключі з нею, але скористатись ними вона вже не може);

Г) пісні, які є рідними та важливими для учасників (наприклад, лемківська пісня «Зашуміли ліси»);

Д) як виглядав дім, у якому жили переселенці: деталі, улюблені місця в кімнаті/домі/на подвір’ї, де стояли улюблені предмети (одна переселенка розповідала про троянди, які вона плекала в себе на подвір’ї);

Е) про радості «минулого» життя;

Є) можна також просити показати фотографії важливих місць/людей/предметів, але ми не користувались таким методом.

Важливо питати не лише про все «тяжке», що трапилося, але й про попереднє життя, чим воно було класне. Один мій знайомий дав після вистави таку пораду – в розповіді усіх учасників вставити комічний випадок, для контрасту, і щоб їхній досвід не «нагрузив», а з різних боків показав особистість. В документальній виставі важливо, що учасники часто говорять про всім зрозумілі речі, незважаючи на їхній унікальний досвід. Що вони там любили («я любила пасти коней і корів», «я ходила на матчі Шахтаря, коли починався сезон я саме через ті матчі відчувала, що починається осінь», «я любив, коли збирається уся моя кримсько-татарська родина»). Вони говорять про деталі й радості життя, які є в принципі універсальними – любов до близьких, з якими тепер, можливо, не бачаться, любов до певних місць у місті, про певні щоденні ритуали, які наповнювали їхнє життя, але зараз їх неможливо виконувати (наприклад, учасник документальної вистави з переселенцями «Розарій» розказував про те, що в їхній сім’ї важливим є ритуал пиття чаю, і для нього він щотижня ходив з другом по воду до джерела; в Києві він живе без батьків, та й не знає, де тут є джерело).

Для того, щоб в учасників відкрились певні інтимні моменти, є ще один метод, який ми не використовували – групові розмови (на противагу індивідуальним інтерв’ю). Чесність та відкритість одного з учасників (або ж автора вистави, чи того, хто провадить бесіду-зустріч) провокує на відвертість інших, їм асоціативно згадуються і свої історії, якими вони хотіли б поділитись.

Спілкуючись з переселенцями або потенційними учасниками вистави, важливо дотримуватись загальних правил інтерв’ювання: мінімізувати виклад власних думок у розмові, а ставити питання, лише підштовхуючи респондента до проговорення важливих для нього тем.

Для чого театральний тренінг? Для того, щоб «відкрити» учасників, розкріпачити їх, та що найважливіше – зняти страх сцени та ввести в умови сценічного існування. А також важливо збудувати довіру між самими учасниками, які до того часто не були знайомими.

Сценічний простір

Не останню роль у документальній виставі грає сценографія в сенсі сценічного простору. Бажано, щоб поділ глядачі-учасники не був таким радикальним, як у багатьох класичних театрах: учасники на сцені, яка є вищою та відділяє їх від глядачів. Важливо максимально наблизити глядачів до учасників, створивши умови для відвертої бесіди, яка передбачає мінімальну відстань між співрозмовниками. Деякі режисери вдаються до прийомів «перемішування» учасників та глядачів, щоб показати близькість ідентичностей, показати спільність проживання/досвідів. Передусім в документальних виставах про переселенців ідеться про спільність національної ідентичності та проживання в одному місті, в одному міському просторі. Інші прийоми, які використовують режисери, є розміщення глядачів посередині театрального простору, тоді як учасники діють та мовлять навколо. Іншими словами, варто зруйнувати «четверту стіну» Станіславського. В нашій виставі учасники були розміщені навколо дерева, а глядачі півмісяцем навколо них. Ми хотіли б, щоб глядачі повністю оточили героїв, але через те, що ми показували виставу в парку та не було апаратури для підсилення звуку, з усіх сторін їх би просто не почули.

Дії учасників у сценічному просторі у документальних виставах повинні бути виправдані. Наприклад, у нашій виставі була задумка перформансу навколо дерева, що символізувало вкорінення, постійність, тоді як учасники рухались навколо та в момент монологу дотулялись, спирались, потенційно – обіймали дерево. Але така задумка в результаті не була прочитаною, тому що учасники не осмислено та невпевнено діяли в запропонованих обставинах. Пані Емілія, лемкиня 86 років, яка розповідала свою історію першою, після розповіді сказала «ну ви тут танцюйте, а я собі сяду» (а ми їй поставили стілець у випадку, якщо вона втомиться стояти, хоча на репетиціях вона весь час стояла), що відразу поламало наш задум. Тобто, дії учасників на сцені повинні бути органічними для них самих.

Важливо, щоб у документальній виставі глядачі побачили в учасниках не лише представників інших ідентичностей (переселенців, віл-інфікованих, школярів, людей з фізичними обмеженнями здоров’я тощо), а людей, з універсальними проблемами, думками, прагненнями та потребами.

Леся Берездецька, Ліза Олійник

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

w

Connecting to %s