Досвід примирення: Сребрениця і Волинь

Працюючи над дисертаційним дослідженням «Участь міжурядових та громадських організацій у подоланні наслідків воєнних злочинів у країнах колишньої Югославії (1991–2008 рр.)», звернула увагу на такий напрям роботи західнобалканських організацій як подолання минулого/робота з минулим (англійською: dealing with the past). Його особливістю є те, що громадські організації, досліджуючи воєнні злочини 1990-х – початку 2000-х рр., інформували суспільства про провину усіх сторін міжетнічних конфліктів – боснійської, сербської, хорватської, албанської тощо.

10

На фото авторка проекту Катерина Шимкевич. Автор фото: Тарас Ковальчук

Це мало зняти напругу у постконфліктних соціумах та створити майданчики для конструктивного діалогу, пошуку шляхів примирення роз’єднаних народів, які один одного звинувачували у етнічних чистках та геноциді. У межах подолання минулого вдалося провести багато заходів, які заклали досить крихке підґрунтя до взаємного порозуміння і, можливо, примирення. Досить показовими є спроби примирити сербів та боснійців стосовно геноциду у Сребрениці 1995 року. Цей досвід доводить, що необхідне тільки бажання та терпіння, а далі – тільки спільна робота у вибраному напрямі.

 

В історії України також є багато подій, пов’язаних зі злочинами на етнічному ґрунті, що їх скоювали як самі українці, так і проти них. Це Голодомор, Голокост, Волинь 1943 року, операція “Вісла”. Ці злочини та викликаний ними травматичний досвід стають предметом маніпуляцій та протиріч у суспільстві, що призводить до міфлогізації подій, героїзації окремих постатей, причетних до подібних злочинів.

Я хочу дослідити і порівняти два різних досвіди політики примирення – українсько-польський щодо Волині 1943 та боснійсько-сербський щодо Сребрениці 1995. Дослідження акцентує на тому, чи можуть суспільства, які звинувачують одне одного у воєнних злочинах, насправді примиритися, та чи актуальним є досвід Боснії у політиці примирення для України?

Чому важливо цим займатися?

Українське суспільство щодня зіштовхується із порушеннями прав людини, воєнними злочинами, соціально-психологічними травмами. Ці виклики потрібно долати й робити це, не применшуючи чи перебільшуючи чиюсь провину, а шукаючи шляхи, механізми та інструменти для примирення, взаєморозуміння, вироблення спільних меморіальних та історичних практик тощо.

Звернення до даної проблематики було обумовлено тим, що більшість науковців, пересічних мешканців України, молодь взагалі не знають про комеморацію, а живуть міфами та тим, що подається з офіційної точки зору.

Актуалізувати проблему злочинів, вчинених на етнічній основі, стає дедалі необхідніше. Ми спостерігаємо міфологізацію, стереотипи, перекручування подій, спекуляції довкола них. Це досить яскраво простежується на прикладі подій, пов’язаних із Волинню 1943 року.

По-перше, український загал знає про дану проблематику досить мало. Здебільшого, це коротка інформація у підручниках.

По-друге, говорять про це тільки окремі історики, і перевага – на боці польських науковців, які постійно досліджують цю проблематику.

По-третє, практично відсутні спільні ініціативи щодо комеморації, пошуків механізмів того, як можна примирити дві полярні точки зору на події на Волині, що треба для цього робити.

Тому потрібно вивчати досвід інших країн (Сербії та Боснії і Герцеговини), які вже багато років розробляють та втілюють у життя проекти, орієнтовані на примирення суспільства і применшення градусу соціальної напруги між окремими людьми, у соціумах, між державами. Прикметно, що саме постконфліктні суспільства означених держав поступово відходять від звичайного оплакування жертв, шанування та пошуків прощення до більш конкретних та дієвих механізмів роботи з минулим, залучення громади до цього процесу. Подібної практики в Україні немає, у Польщі присутня певним чином, але стосується відносин із Німеччиною чи Білоруссю.

Тому означена тема ініціативи є важливою у суспільному та історичному плані, де можна поєднати теоретичну та практичні складові, щоби далі випрацювувати механізми примирення та комеморації для сучасної історії та для подій минулого.

Методи дослідження

 Значна увага буде приділятися збору усних історичних свідчень через інтерв’ювання свідків подій на Волині у 1943 році, членів їхніх родин. Окремо планую поспілкуватися з експертами в Україні, які займаються цією проблематикою.

Не менш важливим у межах реалізації ініціативи є вивчення відео та публіцистичних матеріалів, щоб знайти місця встановлення пам’ятних знаків, присвячених Волинській трагедії.

Кінцевий результат

 Планується створити навчальний відеофільм, де будуть відображені різні точки зору щодо польсько-українського примирення, з акцентом на те, щоб і історики більше шукали моменти, які в цій трагедії два народи об’єднують. Окрім того, буде створено комікс про події на Волині 1943 року та необхідність примирення між поляками та українцями. На мапу у Google Earth будуть нанесені пам’ятні місця та знаки, присвячені Волині 1943.

Катерина Шимкевич

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

w

Connecting to %s