Трансформація. Говорить місто. Або ж маніфест на захист регіонального різноманіття

Історія належить до переліку тем, на які українське суспільство реагує найчутливіше.  Й водночас важливо, щоб вона не залишалася осторонь суспільних дискусій. Як розповідати про минуле в Україні так, щоб ця розповідь не роз’єднувала, а об’єднувала?

Фото 1-заставка

Сучасний пам’ятник Бердичеву в центрі міста

Проект «Трансформація» – це мікроісторії будівель.

Найчастіше на рівні мікроісторії про своє минуле розповідають люди. Але міський простір, що нас оточує, теж має що розповісти.

У проекті йтиметься про архітектурні об’єкти, які є важливими для розуміння культурної атмосфери, ідентичності певного міста й водночас зазнали істотної зміни у своєму вигляді чи призначенні у ХХ–ХХІ століттях. Серед них – про будівлі, існування яких під загрозою.

Тому й трансформація. Бо йдеться про зміну – зрушення у невеликому фрагменті дійсності на тлі тектонічних зрушень у суспільстві.

Містом, яке стане полем для першого дослідження, буде Бердичів. Зараз невелике містечко, один із районних центрів Житомирської області, воно має багату, колоритну історію, яка, втім, перебуває поза історичним контекстом, що сьогодні домінує на рівні держави.

До Другої світової війни тут культурно й економічно домінувало єврейське населення. Сьогодні динамічно розвивається й має значний вплив на життя міста католицька громада. Саме католицький і єврейський Бердичів закономірно домінує у розповіді про минуле цього міста. То як вписати цю розповідь у загальноукраїнський історичний контекст?

Власне, «Трансформація» – це проект-доповнення. Спроба зосередитися на регіональному різноманітті й багатій локальній історії як на перевазі.

Врешті-решт, перший етап проекту в Бердичеві – це заклик до розмови про те, як ми сприймаємо різне минуле й чи може об’єднати нас культурне й історичне різноманіття?

Ми не хочемо спілкуватися за допомогою абстракцій. Тому й пропонуємо історії, де не буде зайвих узагальнень, а тільки розповідь, націлена на те, щоб бути максимально правдивою.

Фото 2

Фото Ярослава Мізерного

Монастир Кармелітів Босих або бердичівський кляштор – один із об’єктів проекту. Пам’ятка XVII століття. У радянський час в частині приміщень монастиря діяли художня й музична школи, а нижній храм перетворили на спортивний зал. На початку 1990-х монастир повернули католицькій громаді.

Фото 3

Фото Вікторії Скуби

Зараз у цій будівлі діє Міська дитячо-юнацька спортивна школа. А спершу, тобто починаючи з 1904 року, це був будинок казначейства. З 1935-го – кінотеатр.

Фото 4

Фото Вікторії Скуби

Фрагмент радянського Бердичева – колишній завод “Комсомолець”. Збудований на місці механічних майстерень. Зараз підприємство існує тільки на папері. Приміщення виставлене на продаж. У що воно трансформується – торговельний центр, нове виробництво, можливо, культурний простір чи щось інше – покаже час.

Вікторія Скуба

 

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

w

Connecting to %s