Віра Ібрямова-Сиворакша: Ми всі вийшли з села

Ми всі вийшли з села. Незалежно від того, який маєте смартфон, живете в центрі чи “на районі”, скільки у вас друзів у Facebook, село живе у вас. Воно живе любов’ю до автентичного, бажанням вибратись на природу чи втекти туди, де менше людей (хоча б на деньок).

10

Я захоплююсь людьми, які живуть у селі. Вони поєднують в собі наше, людське, правдиве місце проживання (на землі) з абсолютно сучасним форматом життя з усіма вигодами та стрімким темпом (облаштування будинків, відвідування культурних подій, регулярні поїздки до міста). Декому це поєднання вдається легко, а дехто просто мріє переїхати до міста.

Ініціатива “Я живу в селі” направлена на проблему усвідомлення людьми місця, де вони живуть, його історії та значення цієї історії. Це історія звичаїв та традицій, історія будівель, історія людей…

Кобижча – моє рідне село. Тут я прожила дитинство, тут живуть мої батьки. Село має зручне залізничне сполучення з Києвом, тому 90% працездатного населення їздить на роботу до столиці, і добра половина молоді після навчання в місті залишається там жити. Тому для мене особливо важливо було зробити ініціативу в Кобижчі.

Під час реалізації ініціативи я ще раз переконалась, що я – щаслива людина. Мене оточують прекрасні, креативні люди, які відкриті до нових проектів та готові допомогти. Я відчула цінну мить, коли ти можеш довіритись людині, яка знає свою справу і робить її прекрасно. У результаті всіх пошуків і спроб в нашій команді назбиралось сім людей, де кожен робить своє діло, яке потім складається в мозаїку проекту.

Але починала сільську історію я сама.

З червня по серпень я присвятила себе дослідженню села в різних його проявах. Все почалося з дослідження історії традицій (стану збереженості традиційної культури). В Кобижчі від мешканців старшого віку було записано весільні пісні, пізню лірику й танцювальну музику.

Історія місця постала через заклади загального значення: дві школи та лікарню. Велосипедом я проїхала багато кілометрів у пошуках людей, що працювали в школі та лікарні, зібрала багато цікавих історій та унікальних фото (від з 1914 року й до сьогодні). З цього всього добра наш Аркадій зверстав “красівенні” стенди, які вже стоять кожен на своєму почесному місці.

10

З історією людей виявилось найскладніше. З липня по кінець серпня в сільській раді, на пошті та в соцмережах я розмістила анкети, які могли заповнити всі охочі. В анкетах ішла мова про ініціативу. Були запитання до людей: чи вони цікавились історією свого села, чи люблять тут жити і що хотіли б покращити в культурному житті. З 40 заповнених анкет було обрано 6 людей, які готові були ділитись своїми думками і живуть в селі з впевненістю, що тут варто жити. Це люди різного віку, професій та зацікавлень. Наш чудовий фотограф Роман Закревський провів з ними фотосесії. Ці фото Гриша Коцюра оформив у вигляді постерів, які доповнені думками героїв і героїнь.

Само собою виникла думка зробити концерт-презентацію проекту “Я живу в селі”, щоб розказати про “Студії живої історії” та нашу роботу, показати все, що ми наробили, з піснями й танцями (в тому числі й кобижчанськими). Все це відбулося 22 вересня на шкільному подвір’ї в неймовірно вітряний день. І здавалось, той вітер розносив співи і музику, щоб їх почуло ще більше людей.

Вийшло так, що ініціатива “Я живу в селі” існує в різних форматах, які доповнюють один одного, але й існують самі по собі. Хотілося показати “різну історію”: історію традиції, історію будівель, історію людей, тому було обрано формат концерту, стендів з історичними відомостями, постерів зі світлинами людей та цитатами з інтерв’ю.

Щодо ефективності формату, то сказати важко, бо вона залежить від кожної конкретної людини та особливостей її сприйняття. Я впевнена, що нашу ідею можна було реалізувати зовсім інакше, і це також би було обґрунтовано. Але мені здається, наші формати були досить ефективні. На концерті люди почули власні пісні, вже майже забуті. Вони були здивовані і раді одночасно, що є люди, які цим цікавляться та бережуть. Історія двох шкіл стала доступнішою: проїжджаючи повз, можна зупинитись і почитати стенд. А постерами ми хотіли показати селян-героїв, які щиро люблять своє село та роблять його кращим.

Віра Ібрямова-Сиворакша

 

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

w

Connecting to %s